Пісня заходу сонця (2015) / Sunset Song

Пісня заходу сонця (2015) / Sunset Song

Режисер: Теренс Девіс

В ролях: Агнесс Дейн, Пітер Мулан, Кевін Гатрі, Джеймі Мічі, Даніела Нардини

Розумній, чарівній Кріс Гутрі рідні та близькі пророкують велике майбутнє – вона добре навчається, допомагає матері в домашніх справах та з малих років є правою рукою батька. На жаль, велику сім'ю спіткали  нещастя, які не дають дівчині вирватися з ферми у велике місто. Спершу Кріс втрачає матір, оскаженілу від побоїв батька та нескінченного циклу дітонародження, потім її залишають молодші брати, яких забирає на виховання тітка, а після від'їзду за кордон старшого брата дівчина і зовсім залишається з немічним батьком удвох. Значна спадщина, залишена батьком, перетворює Кріс на привабливу потенційну наречену, яка знає як сподобатися хлопцю, але її серце вже віддано Юену, з яким героїня незабаром грає весілля та будує нову сім'ю. Однак на шляху щастя дівчини постає світова війна...

Ревно охороняючи свою незалежність Теренс Девіс не тільки сам написав сценарій картини, але й особисто займався пошуком коштів на постановку, відмовившись від великих студій.

Кожна країна, кожна держава, май вона хоч багатовікові корені, хоч історію в кілька десятків років, в роки зламів суспільного, політичного та культурного ладу обов'язково розквітає яскравими творами мистецтва, перетворюючись з часом на справжні пам'ятки людського духу.

Для Шотландії початку минулого століття такою Книгою Книг стала «Пісня заходу сонця» Льюїса Грасіка Гібона, яка з’явилася наприкінці тридцятих. Головною героїнею великого роману стала дівчина, в долю, риси характеру якої письменник втілив своє уявлення про північ Британії. Навіть якщо не звертатися до підручників історії, в книзі, а тепер і у фільмі читається справжня історія великої країни, з її особливим болем, маленькими перемогами та подоланнями.

За екранізацію роману ще в 2012 році взявся Теренс Девіс – культовий британський режисер, який має свій особливий стиль оповіді та незвичайний погляд навіть на звичайні речі. Треба сказати, що поєднання романа та постановника вийшло на диво вдалим – неспішний розвиток сюжету ідеально лягає на візуально досконалу, але не особливо динамічну стилістику Девіса. «Пісня заходу сонця» – видовище тягуче, часом майже зупиняється, але в цьому є і своя правда життя, адже значущі злами в долі кожного з нас відбуваються не за заздалегідь відомим розкладом, а зовсім непередбачувано.

Як і автор книги, Девіс багато уваги приділяє символізму того, що відбувається, адже, як і Гібон, в образ Кріс Гутрі він вкладає уявлення про саму Шотландію, прекрасну країну, працьовиту, розумну, господарську, але таку, яка переживає важкі часи. За смертю батьків та відходом рідних глядач побачить важкі стосунки Абердіна з Лондоном, поява перших механічних пристосувань на фермі Гутрі відображає злам старовинного сільськогосподарського укладу та встановлення індустріальної епохи. Нарешті, важка сцена згвалтування Кріс власним чоловіком – це майже очевидна алюзія на безумство та жорстокість війни, яка застигла Шотландію зненацька.

В мереживі цих чудових метафор, ретельно загорнутих в привабливі декорації акуратного фермерського будинку та пейзажі неосяжних горбистих просторів і благодатних полів півночі, картина проглядається захоплено, а хронометраж, який виходить за межі двох годин, не виглядає тягарем, навпаки, глядача у фіналі немов обривають на чомусь важливому. І нехай багато речей Девіс артикулює занадто явно, а фінальний монолог Кріс ледь не перетворюється на моралізаторство, «Пісня» залишається дуже тонким, невагомим твором, привабливим для будь-якого шанувальника справжнього якісного кіно.

Не можна не відзначити і чудову акторську роботу, в якій головну партію з упевненістю тримає молода Агнесс Дейн. Життєвий шлях героїні фільму розтягується на значний десяток років, але актриса однаково впевнено виглядає в кадрі і як студентка коледжу, і нареченою, і головою сімейного підприємства – приємне відкриття. Трохи переграє ближче до фіналу Кевін Гатрі, який багато вклав в найбільш трагічні сцени картини, зате Пітер Муллан у своїй небагатослівності надає першій половині стрічки впевнену стійкість.

Коли у майстерного режисера з'являється можливість звернутися до добротного літературного грунту, з цього може вийти справжнє велике кіно. «Пісня заходу сонця» не сяє іменами, не може похвалитися батальними сценами чи спецефектами, але це красиве велике кіно, привертає глибиною та цілісністю. Шотландія має пишатися такою піснею на свою честь, а інші країни можуть заздрити, адже більш патріотичної картини годі й придумати.